ДОДЕКАФОНІЯ

(dodecaphone - дванадцятизвуччя) - один із видів композиторської техніки ХХ ст., такий метод, коли вісь твір будується на дванадцятизвуковій серії. Естетичний сенс Д. полягає в досягненні єдності та логічності зв’язку за відсутності тональних відносин. Існує два типи Д.: 1. Серійна Д.: а) техніка дванадцятитонової серії; б) техніка неповновисотної (десятизвукової, шестизвукової, чотиризвукової тощо) серії в умовах дванадцятиступеневої звукової системи. 2. Несерійна Д. - техніка дванадцятизвукових рядів (повних і неповних), не пов’язаних повторенням однакового серійного порядку інтервалів. В сучасній Д. найбільш поширеними є методи А.Шенберга та Й.Хаузера. Метод Д. А.Шенберга полягає в побудові голосів і співзвуків з визначеної певним чином послідовності всіх 12 звуків хроматичної гами. Порядок звуків не змінюється, жодний звук не повторюється, поки серія не вичерпана. Серія може проводитись горизонтально, утворюючи мелодичні мотиви; вертикально, утворюючи акорди, а також різними комбінаціями цих рухів. Метод Й.Хауера полягає у використанні тропів - дванадцятитонових комплексів, які складаються з двох шестизвуч, що можуть виступати і як звукоряди, і як акорди. На відміну від серії, в кожному шестизвуччі Д. припускається змінювання порядку звуків. Техніку Д. використовували А.Веберн (1913), Й.Хауер (1918), А.Шенберг (1921), А.Берг, частково Б.Барток, С.Прокоф’єв, А.Онеггер, П.Хіндеміт, Д.Шостакович, сучасні композитори, зокрема, українці Л.Грабовський, В.Клин, М.Скорик, В.Сільвестров, Є.Станкович та інші.

Музичні терміни 

ДОЙНА →← ДОДЕКАКОРД

T: 0.089002459 M: 3 D: 3